"Готовь себе нужное для переселения…" (Иеремии 46:19)
Многие ушли уже в нашем поколении;
Будто в Лету канули – не вернуть назад…
Были ли готовыми для переселения,
Или очень многим я не успел сказать?
Может быть, делами я утром или вечером
Занят был, что голову некогда поднять…
А ведь мог бы, видимо, рассказать о вечности,
По-мужски ровесника попросту обнять.
Не хватило времени, а порой стеснение –
Кто-то, может, этим вот был бы удивлён…
Многие ушли уже в нашем поколении.
А что, если кто-нибудь мог бы быть спасён?!
Мысли беспокойные, ночь без сна тревожная –
Что отвечу Господу на Его укор?
Тех, кто был готовыми, (сделай невозможное!)
Ты спаси их, Господи, будь к молитве скор…
Много ведь читающих, даже много ищущих,
Но дойти до каждого, знаю, не успеть.
Ты спаси их, Господи, хоть однажды слышавших,
Пока не забрала всех безвозвратно смерть!
Многие, я думаю, были бы в служении
И могли бы к Господу ближних призывать.
Достучись к ним, Господи, коли не сумею я!
Обо всех прошу Тебя… Что ещё сказать!?
Леонтий Жидков,
Ульяновск, Россия
Родился и фактически, и духовно на Кавминводах (Россия, Ставрополье). Стихи пишу с юности, несколько раз участвовал в поэтических конкурсах и коллективных сборниках. В 2014 году вышел сборник стихов "Прикосновение"...
В настоящее время живу в Ульяновске, женат сорок один год назад, трое детей, четверо внуков. Несу служение в миссии "GIDEON International" c 1993 года и по сей день. e-mail автора:lezhid@yahoo.com
Прочитано 3425 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
