Господь! Ты чудесно меня одарил -
Ты радостью душу мою напоил!
Взрастил в ней сады из любви и огня:
Я буду ходить его в сердце храня!
И слово Твое, как у рыцаря мечь,
Мне вверено чисто и свято беречь.
Оно среди бурь защищает от зла!
Его не проколет злодея стрела!
Прикроюсь я Ним и щит веры возьму,
И в дальнюю жизни дорогу пойду.
Укутаюсь, Боже, я в святость Твою
И праведность тоже с собой захвачу...
Вот так препоясаться мне помоги,
Господь и Владыка огромной земли!!!
Комментарий автора: Еф.6:14-19: "Итак станьте, препоясав чресла ваши истиною и облекшись в броню праведности, и обув ноги в готовность благовествовать мир; а паче всего возьмите щит веры, которым возможете угасить все раскаленные стрелы лукавого; и шлем спасения возьмите, и меч духовный, который есть Слово Божие."
Елена Благовещенская,
Днепропетровск, Украина
Родилась 7 апреля 1980 г., на Благовещенье. Впервые покаялась в 16 лет, но крещение тогда не принимала... Несмотря на бесконечные падения и покаяния, осознавала, что Бог - Властелин всего на земле и на небе. Все это время изучала Слово Божие - Библию и историческую литературу рубежа эпох (100 лет до Р.Х. - 200 лет после Р.Х.)
"Слава Господу: я поняла, что другого выхода нет, кроме как всецело отдаться Господу и строить жизнь исключительно по Его Святой Воле!" e-mail автора:7aprel@gmail.com
Прочитано 5847 раз. Голосов 0. Средняя оценка: 0
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
